smk2027

15 ЖОВТНЯ 2019 РОКУ

5-А - завдання з української мови на 17 жовтня 2019 року:
1) вивчити правила на ст. 59;

2) виконати письмово вправу 132 (І, ІІ).

7-Б - завдання з української мови на 16 жовтня 2019 року:
підготувати усний докладний переказ тексту з елементами опису зовнішності людини.
УВАГА, 7-Б! Оцінка за цей усний переказ обов'язкова для кожного учня.
16.10.19 найвища можлива оцінка - 12 балів.
17.10.19 найвища можлива оцінка - 9 балів.

ТЕКСТИ НА ВИБІР - за власним бажанням:

Настуся

Буяли Зелені свята – Трійця.

Настуся помітила, що на неї всі дивляться, розгублено зупинилася, зашарілась і ще погарнішала. А вони – батьки й гості – не зводили з неї очей.

Батько дивився зачудовано, немов бачив свою доньку вперше. Та воно, по правді, так і було, бо він – рогатинський священник Іван Лісовський – лише нещодавно, по Великодню, повернувся з далеких довгих походів проти татарів і турків, де благословляв козаків на бій із бусурменами, ретельно служив панахиди по загиблих і частенько сам брався за шаблю. Тож незчувся отець Іван, як виросла донька.

Із сумним усміхом поглядав на сестричку Трохим – старший брат, чорнобривий ставний парубок. Він згадав сеї миті, що скоро розлучатиметься з Настусею, з матір’ю, з рідною хатою, бо після жнив дядько Максим забере його, Трохима, на Січ.

Мати дивилася на доньку закохано й замріяно, щось думала світле й водночас бентежне, бо зволожились очі в матушки й на засмаглі руки впала щаслива сльоза.

Лагідно позирали на дівчину хрещений батько Тарас Гузь і хрещена мати – вони прийшли прямо з церкви сюди в гостину.

А Настя справді як намальована. Великі карі очі, а над ними, мов чорні блискавки, – тонкі брови. «Одна брова варта вола», – ввернув дядько Максим. Ніжний рум’янець, біле личко, важка руса коса через плече. А ще – вишита сорочка, добре намисто, барвиста плахта і чисті білі босі ноги.

АБО:

Сім’я Голованчиків

Сім’я Голованчиків любила обідати на свіжому повітрі, у дворі, за одним столом. Двір у них був розкішний: увесь заріс кропивою, лопухом, високим, більшим за коноплі, чорнобилем, курячою сліпотою, веселим колючим татарником.

На викошеній галявинці стояв стіл на одній нозі, на вербовому стовпчику, який прогнив біля землі й хитався. На ньому весело товклися вдень горобці, залишаючи за собою біленькі квіточки посліду. Лавки навкруг столу давно попадали, і, щоб там сидіти, кожного разу діти-голованчики підмощували під них цеглу.

От сімейка всілася обідати. Половину місця за столом займала мати. Звали матір Оляна, Оляна Омелянівна, і була вона біла, пухка, уся розпливалася од пишного тіла. Світилася вона за столом, як тепла, обкупана сонцем хмара над лугом, хмара-паляниця, хмара-лебідка. А як світились її руки з ямочками, а її рум’янці на всю щоку!

Батько Голованчиків, просто Голованчик, сидів проти неї, немов сухий пеньок на дорозі. Він був дрібнуватий від роду, сухоплечий, нервовий, увесь порослий якоюсь наїжаченою темно-рудою щетиною.

Коли вони вдвох, Оляна і Голованчик, виходили на вулицю, сусіди не раз лукаво переморгувалися, виглядали з дворів. Усім кортіло подивитися на цю показну пару. Пливла над землею дорідна Оляна, а коло неї, ледве дістаючи до плеча, швиденько тупав Голованчик, щось говорив їй, розтлумачував і тут же блискав прудкими в’їдливими очима у двори, на сусідів. «Ач! – стиха побуркував жінці. – Виглядають! Цирк їм тут!».